Перейти до панелі інструментів

Як вчителю підвищити кваліфікацію поза ІППО – механізм

Ринок послуг з підвищення кваліфікації демонополізовано, свобода вибору надається вчителеві, відповідальність і довіра – ключові фактори, якими слід керуватися педагогічним радам і керівникам шкіл.

Як працюватиме механізм підвищення кваліфікації поза межами інститутів післядипломної педагогічної освіти і вищих навчальних закладів, дізнавалася журналістка “Нової української школи”.

ДОВІРА

На сайті МОН розміщений документ, де чітко розписані можливості для вчителів підвищити кваліфікацію 2020 року. Завантажити документ можна за цим посиланням

Усі навчальні заклади України найближчим часом отримають методичні рекомендації, які розробило Міністерство освіти і науки України. Головний меседж новацій – учитель самостійно обирає форми, види, напрями та суб’єктів підвищення кваліфікації.

Керівник експертної групи Директорату дошкільної та шкільної освіти МОН Володимир Божинський каже, що в міністерства було завдання – змінити підходи до системи підвищення кваліфікації загалом.

“Є педпрацівник, педколектив і керівник закладу освіти. Усіх них має об’єднувати спільна мета – вчителі мають бути належної кваліфікації, і школа має надавати послуги високої якості. Ми говоримо про спільну зацікавленість і мотивацію. Ми маємо забезпечити вчителів вотумом довіри.

Ми довіряємо педагогічним працівникам в тому, що вони дійсно зацікавлені у своєму зростанні і розвитку. Вони будуть виважено разом зі своїми керівниками та адміністраціями обирати суб’єктів підвищення кваліфікації, які будуть надавати їм послуги з підвищення кваліфікації”.

ПОСЛУГИ СУБ’ЄКТІВ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

МОН створило нормативну базу, проте практична реалізація буде залежати від педагогічних колективів, керівників і суб’єктів підвищення кваліфікації, які вийдуть на ринок зі своїми пропозиціями.

“Ринок буде пропонувати якісні послуги, буде з чого обирати і вибір буде вільним для педагогічних працівників”, – переконаний Володимир Божинський.

Суб’єктами підвищення кваліфікації можуть бути: 

  • заклад освіти або його структурний підрозділ;
  • наукова установа;
  • юридична особа;
  • фізична особа, зокрема й – фізична особа-підприємець.

Усі суб’єкти повинні провадити освітню діяльність у сфері підвищення кваліфікації педагогічних та/або науково-педагогічних працівників – наприклад, мати відповідний КВЕД у реєстраційних документах. Щоб надавати вчителям послуги підвищення кваліфікації, організація чи фізична особа мають розробити програму.

“Ми дали структуру (п. 10 постанови – ред.) цього документу, щоб самі розробники на щось орієнтувались і мали уявлення про те, як писати програму підвищення кваліфікації”.

Суб’єкт підвищення кваліфікації повинен оприлюднити програму на своєму сайті. Реєстр тих, хто може підвищувати кваліфікацію педагогів, принаймні поки робити не планують.

На сайті також треба публікувати інформацію про видані сертифікати. Проте, оскільки діє закон “Про захист персональних даних”, не можна зазначати повне ім’я. Вихід – писати прізвище та ініціал імені.

Є два види суб’єктів підвищення кваліфікації:

  • ті, які працюють за ліцензіями, за акредитованими освітніми програмами (ІППО, заклади вищої освіти)
  • усі інші юридичні і фізичні особи, які не мають відповідних документів – немає акредитованої програми, але мають бажання працювати на ринку підвищення кваліфікації. Стаття 59 закону “Про освіту” дозволяє їм працювати на цьому ринку. 

Якщо суб’єкт має ліцензію на підвищення кваліфікації або навчає за акредитованою освітньою програмою – результати не потрібно окремо визнавати чи підтверджувати. Результатом підвищення кваліфікації може бути присвоєння повних або часткових професійних освітніх кваліфікацій.

Результати навчання в інших суб’єктів визнаються рішенням педагогічної (вченої) ради закладу освіти. Порядок визнання результатів встановлює сама педагогічна (вчена) рада.

Окрім того, якщо суб’єкт підвищення кваліфікації претендуватиме на отримання бюджетних коштів (тобто вчитель навчатиметься не за особисті), то він має укласти угоду із закладом освіти. Під час заходу “Хто може підвищувати кваліфікацію педагогічних працівників у 2020 році?” заступниця міністра освіти Любомири Мандзій зазначила, що в разі, якщо школа не має автономної бухгалтерії, укладатиметься тристороння угода – школа, управління освіти і надавач послуг.

Окрім того, якщо сума перевищуватиме позначку для допорогових закупівель (зараз це 200 тисяч гривень), надавачам полуг доведеться виграти тендер у системі ProZorro.

“Ми розраховуємо на збільшення кількості агентів змін, які створять живий рух на ринку послуг підвищення кваліфікації”, – каже Володимир Божинський.

ПЛАН ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

Кожна школа має складати план підвищення кваліфікації вчителів. Він має містити інформацію про загальну кількість вчителів, які планують професійний розвиток, основні напрями та перелік суб’єктів підвищення кваліфікації. План має формуватись із урахуванням пропозицій самих учителів.

“Одним із найважливіших документів є спільне рішення всіх педагогічних працівників – педради. Розумію, що педагогічні ради відбуваються по-різному. Але відповідальність лягає на них. Педагогічна рада має спільно ухвалити планування, враховуючи пропозиції всіх педагогічних працівників, – наголошує Володимир Божинський.

Після затвердження кошторису закладу освіти на рік і оприлюднення його керівниками закладів, протягом 15-ти календарних днів учитель подаватиме пропозицію до плану підвищення кваліфікації, яка міститиме дані про:

  • тему (напрям, найменування) відповідної програми (курсу, лекції, модуля тощо), форми;
  • обсяг (тривалість);
  • суб’єкта (суб’єктів) підвищення кваліфікації;
  • вартість підвищення кваліфікації (у разі встановлення) або про безоплатний характер надання освітньої послуги.

Після цього пропозицію вчителя розглядатиме педагогічна рада, яка може уточнити її, наприклад, з урахуванням обсягу коштів, передбачених на підвищення кваліфікації.

Документ може бути орієнтовним і остаточним. “Ми це заклали змінами до 800-ї постанови наприкінці 2019 року. Орієнтовний говорить про те, що ми можемо, не маючи ще бюджетних коштів на наступний рік, думати про напрями – чого хочемо досягти. А остаточний – це фінальна версія, яка буде готова після того, як будуть гроші в бюджеті закладу освіти”.

Остаточний план підвищення кваліфікації ухвалюють на рік. Це ключовий компромісний документ між адміністрацією закладу і педагогічними працівниками в тому, де хто, як, коли, і в якому напрямі буде підвищувати кваліфікацію.

“У цьому плані може з’явитися будь-який суб’єкт підвищення кваліфікації. До критеріїв суб’єкта підвищення кваліфікації з метою демонополізації ми поставили мінімум вимог. Головне – він має працювати за програмою підвищення кваліфікації”.

НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

Основні напрями підвищення кваліфікації:

  • розвиток професійних компетентностей: знання навчального предмету, фахових методик, технологій;
  • формування у здобувачів освіти спільних вмінь для ключових компетентностей:
  • читання з розумінням;
  • уміння висловлювати власну думку усно і письмово;
  • критичне та системне мислення;
  • здатність логічно обґрунтовувати позицію;
  • творчість;
  • ініціативність.
  • вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, розв’язувати проблеми;
  • здатність співпрацювати з іншими людьми;
  • психолого-фізіологічні особливості здобувачів освіти, основи андрагогіки;
  • створення безпечного та інклюзивного освітнього середовища, особливості інклюзивного навчання, забезпечення додаткової підтримки в освітньому процесі дітей з особливими освітніми потребами;
  • використання інформаційно-комунікативних та цифрових технологій в освітньому процесі, включаючи електронне навчання, інформаційну та кібернетичну безпеку;
  • мовленнєва, цифрова, комунікаційна, інклюзивна, емоційно-етична компетентність;
  • формування професійних компетентностей галузевого спрямування, опанування новітніми виробничими технологіями, ознайомлення із сучасним устаткуванням, обладнанням, технікою, станом і тенденціями розвитку галузі економіки, підприємства, організації та установи, вимогами до рівня кваліфікації працівників за відповідними професіями (для працівників закладів професійної (професійнотехнічної) освіти);
  • розвиток управлінської компетентності (для керівників закладів освіти, науково-методичних установ та їхніх заступників).

ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ

За словами керівника Українського інституту розвитку освіти Вадима Карандія, установе має плани створити каталог освітніх ресурсів. Там, зокрема, можна буде розміщувати і програми підвищення кваліфікації.

“Стереотипність мислення говорить: якщо тебе немає на сайті ІМЗО, УІРО, МОН – то тебе не існує і ніхто не може тебе включити в план підвищення кваліфікації. Ми не хочемо досягти такого ефекту. Тому принаймні цього року точно не будемо створювати жодних реєстрів”, – каже Володимир Божинський.

Натомість серед завдань новоствореного УІРО – розробити проєкти типових програм підвищення кваліфікації.

Вони не будуть обов’язковими для виконання. МОН лише визначить напрями, які вважає пріоритетними для розвитку. 

Серед них – інклюзивне навчання і педагогіка партнерства.

“Ми плануємо окреслити основні моменти щодо найважливіших напрямів підвищення кваліфікації. Один із них – управлінська спроможність керівників закладів освіти, – каже Божинський. – На мою думку, керівник закладу освіти – ключова фігура для розвитку закладу освіти. Від того, як він організує атмосферу, середовище і все, що відбувається в закладі, буде залежати кінцевий результат в якості освіти”. 

До слова, згідно з нещодавно ухваленим законом про середню освіту, у перший рік роботи директор школи має пройти курс із управлінських компетентностей.

За матеріалами сайту: https://nus.org.ua/

Поділитись: